Проєкт будівництва виробничого комплексу турецької компанії Baykar на території України став одним із найпомітніших прикладів оборонно-промислової кооперації під час повномасштабної війни. Інвестиції близько 100 мільйонів доларів, планова потужність до 120 безпілотників на рік і створення сотень робочих місць перетворили ідею локалізації виробництва ударних БПЛА на конкретну промислову ініціативу.

Станом на 2026 рік будівництво та відновлення об’єкта після пошкоджень триває, українські фахівці проходять підготовку в Туреччині, а інтеграція вітчизняних двигунів залишається ключовим елементом співпраці. Завод Байрактар в Україні — це не лише виробнича площа, а спроба зменшити логістичні ризики та посилити технологічну автономію в критично важливій сфері.

Від перших постачань до рішення про локалізацію

Співпраця між Україною та Baykar розпочалася задовго до лютого 2022 року. У 2018–2019 роках Збройні сили України отримали перші комплекси Bayraktar TB2, які швидко довели ефективність у зоні бойових дій на сході країни. Успішне застосування цих апаратів у 2022 році привернуло увагу всього світу: TB2 став символом асиметричної відповіді на перевагу противника в традиційних засобах.

Рамкова угода про створення спільного виробництва була підписана на початку лютого 2022 року під час візиту Президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана. У червні 2023 року турецька сторона видала ліцензії, що дозволили організувати повний цикл виготовлення TB2 та Akıncı на українській території. Саме тоді компанія офіційно заявила про намір інвестувати близько 100 мільйонів доларів у три напрями — завод, сервісний центр і офіс.

Площа майбутнього комплексу перевищує 30 тисяч квадратних метрів. За планами, на підприємстві мали працювати від 300 до 500 фахівців. Виробнича потужність визначалася на рівні 120 одиниць щорічно. Модельний ряд спочатку розглядався як TB2 або його важчий варіант TB3, з можливістю подальшого розширення на Akıncı і навіть безпілотний винищувач Kızılelma.

Технічні особливості та моделі, які розглядаються для виробництва

Bayraktar TB2 — середньовисотний ударний безпілотник із тривалістю польоту до 27 годин, швидкістю близько 220 км/год і корисним навантаженням до 150 кг. Він здатний нести керовані боєприпаси MAM-L і MAM-C, вести розвідку та завдавати точних ударів. TB3 — розвиток цієї платформи з більшою вантажністю і можливістю базування на кораблях. Akıncı належить до класу висотних важких БПЛА і використовує українські двигуни. Kızılelma — реактивний безпілотний винищувач, який також розрахований на співпрацю з українськими виробниками силових установок.

На українському підприємстві планувалося не просто складання, а повний цикл із використанням місцевих компонентів. Компанія вже має досвід інтеграції двигунів «Івченко-Прогрес». У 2024 році було підписано окрему угоду про спільну розробку турбовентиляторного двигуна. Така локалізація зменшує залежність від імпорту критичних вузлів і створює додаткові робочі місця в суміжних галузях.

За моїм досвідом спостереження за розвитком оборонних проєктів, саме поєднання турецьких технологій управління та українських двигунів дає синергетичний ефект, який важко відтворити в інших країнах.

Хронологія будівництва під час війни

Будівельні роботи активно стартували на початку 2024 року на Київщині. У лютому того ж року генеральний директор Baykar Халюк Байрактар підтвердив, що завод уже зводиться і на завершення конструкцій потрібно близько 12 місяців. До жовтня 2024 року готовність досягла 80 відсотків, обладнання замовлялося, а орієнтовна дата готовності об’єкта називалася серпень 2025 року. Дата початку серійного виробництва прямо залежала від безпекової ситуації.

У серпні 2025 року об’єкт зазнав кількох ракетних ударів. Компанія офіційно заявила, що пошкодження є, але людських жертв немає. Халюк Байрактар підкреслив: «Залізо, бетон і будівлі можна відновити. Жодна ракета не здатна зашкодити нашій дружбі». Оцінку збитків завершили швидко, і роботи продовжилися згідно з графіком. Станом на серпень 2026 року проєкт залишається активним, хоча повний запуск серійного виробництва все ще прив’язаний до умов безпеки.

Економічний і соціальний вимір проєкту

Створення 500 робочих місць у високотехнологічному секторі — відчутний внесок у регіональну економіку Київщини. Українські інженери та техніки вже кілька років проходять стажування на головному підприємстві Baykar у Туреччині. У 2025 році повідомлялося про групи студентів Київського авіаційного інституту та чинних фахівців, які освоюють технології складання, тестування та обслуговування.

Локалізація виробництва зменшує логістичні витрати і час постачання. У умовах війни кожен день затримки з доставкою критично важливий. Крім того, поява такого підприємства стимулює розвиток суміжних виробництв — композитних матеріалів, електроніки, систем зв’язку. У довгостроковій перспективі це сприяє формуванню власної школи безпілотної авіації.

Поширені міфи про завод Байрактар в Україні

• Міф: завод уже повністю працює і масово випускає дрони. Насправді будівництво та відновлення тривають. Серійне виробництво прямо залежить від безпекової обстановки, і офіційних підтверджень про стабільний випуск сотень апаратів станом на середину 2026 року немає.
• Міф: виробництво повністю незалежне від Туреччини. Технології, ключові системи управління та частина комплектуючих залишаються турецькими. Локалізація стосується насамперед складання та окремих вузлів, зокрема двигунів.
• Міф: після ударів 2025 року проєкт закрили. Компанія неодноразово підтверджувала продовження робіт. Пошкодження усуваються, плани не скасовано.
• Міф: завод будують лише для експорту. Пріоритетом залишається забезпечення потреб Збройних сил України з можливістю подальшого експорту за погодженням сторін.

Ці помилкові уявлення часто виникають через швидке поширення неперевіреної інформації в соцмережах. Реальність складніша і вимагає постійного моніторингу офіційних заяв.

Питання, які найчастіше задають про завод

Коли саме почнеться серійне виробництво?
Офіційна позиція компанії: об’єкт буде готовий після завершення будівельних і відновлювальних робіт, а дата запуску лінії визначається ходом війни та рівнем безпеки.

Які моделі будуть основними?
Спочатку розглядаються TB2 або TB3. Згодом можливе розширення на Akıncı і Kızılelma за умови відповідних ліцензій і технічної готовності.

Чи залучають українських постачальників?
Так. Уже є угоди з «Івченко-Прогрес» щодо двигунів. Планується ширша кооперація з вітчизняними виробниками композитів і електроніки.

Скільки людей уже працює на об’єкті?
Точних відкритих даних немає. Відомо, що десятки фахівців проходять підготовку в Туреччині і формуватимуть ядро майбутнього колективу.

Чи вплинули ракетні удари на інвестиційні плани?
За заявами керівництва Baykar — ні. Оцінку пошкоджень завершено, роботи продовжуються.

Підготовка кадрів і практичний досвід

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли група українських інженерів після кількох місяців стажування на турецькому заводі повернулася з чітким розумінням стандартів якості та процесів складання. Саме такі фахівці стануть основою українського підрозділу. Навчання включає не лише технічні операції, а й культуру безпеки, управління якістю та роботу в умовах обмежених ресурсів.

Це двосторонній обмін: турецька сторона отримує досвід роботи в бойових умовах, українська — доступ до сучасних технологій серійного виробництва.

Значення для оборонної промисловості та майбутнє

Завод Байрактар в Україні — частина ширшої тенденції локалізації критичних технологій. Навіть якщо повний запуск серійного виробництва займе додатковий час, уже сам факт існування проєкту стимулює розвиток власних розробок і кооперації. Інтеграція українських двигунів у турецькі платформи працює в обидва боки і створює технологічну взаємозалежність, яка вигідна обом країнам.

У довгостроковій перспективі такий досвід може стати моделлю для інших спільних підприємств у сфері безпілотної авіації, радіоелектронної боротьби та високоточної зброї. Головне, що проєкт витримав випробування війною і продовжує рухатися вперед — це вже само по собі свідчить про його стратегічну цінність.