Проєкт будівництва заводу турецької компанії Baykar в Україні став одним із найпомітніших символів військово-технічного партнерства двох країн. Інвестиції близько 100 мільйонів доларів, планована потужність до 120 апаратів на рік і створення сотень робочих місць — це не просто економічна ініціатива. Це спроба перенести повний цикл виробництва ударних безпілотників ближче до фронту та інтегрувати українські компоненти. Станом на середину 2026 року підприємство перебуває на етапі відновлення після серії ударів і підготовки до запуску.

Халюк Байрактар неодноразово підкреслював, що жодна ракета не змінить планів компанії. Українські інженери вже проходять підготовку на потужностях у Туреччині, а сервісний центр і офіс Baykar в Україні працюють. Проєкт залишається стратегічним, навіть якщо терміни повноцінного серійного виробництва коригуються через безпекові реалії.

Від угоди 2022 року до перших фундаментів

Ідея локалізації виробництва з’явилася ще до повномасштабного вторгнення. На початку лютого 2022 року президенти України та Туреччини підписали рамкову домовленість, яка передбачала створення спільного виробничого центру. У червні 2023 року турецька сторона видала ліцензію на повний цикл виготовлення Bayraktar TB2 та Akıncı на території України. Вже влітку того ж року компанія придбала земельну ділянку на Київщині та розпочала будівельні роботи.

Площа майбутнього комплексу перевищує 30 тисяч квадратних метрів. За задумом, тут мали з’явитися цехи композитного виробництва, лінії інтеграції електроніки, стенди для наземних випробувань і навчальні лабораторії. Халюк Байрактар у лютому 2024 року підтверджував, що будівництво йде, і на завершення корпусів потрібно близько 12 місяців. У жовтні 2024-го він уточнював: об’єкт готовий на 80 відсотків, обладнання замовлено, а готовність корпусів очікується в серпні 2025 року. Дата старту виробництва залежатиме від ситуації на фронті.

Цей проєкт став першим повноцінним заводом Baykar за межами Туреччини. Компанія створила в Україні окрему структуру — ТОВ «Авіа Венчурс», через яку йде реалізація інвестицій. Паралельно працює сервісний центр, який обслуговує вже наявні апарати в Збройних силах України.

Удари 2025 року і рішення не відступати

Будівництво неодноразово ставало мішенню. У 2025 році російські війська завдали щонайменше чотирьох ударів по об’єкту. Найсерйозніший стався в ніч на 28–29 серпня 2025 року: дві ракети влучили в майже готові виробничі приміщення. Пошкодження були суттєвими, проте жертв серед персоналу вдалося уникнути.

Халюк Байрактар у жовтні 2025 року в інтерв’ю Укрінформу заявив чітко: оцінку збитків завершено, плани не змінюються. «Залізо і будівлі можна відновити. Важлива воля і віра в цей проєкт. Жодна ракета не зашкодить нашій дружбі». Компанія продовжила роботи. Українські спеціалісти, які вже проходили навчання в Стамбулі, залишалися в резерві. За моїм досвідом спостереження за подібними оборонними проєктами, саме така послідовність — швидка оцінка, посилення захисту і повернення до графіка — є ключовою для збереження темпу.

Станом на середину 2026 року, за оцінками українських і міжнародних джерел, об’єкт перебуває в стадії активного відновлення та монтажу обладнання. Повноцінний серійний випуск ще не підтверджений офіційно Baykar як масовий, проте підготовчі роботи тривають.

Що саме планують випускати і як працює локалізація

Основний акцент — на моделях TB2 і TB3. TB2 уже добре відомий українським військовим: він довів ефективність у розвідці та ударах на початку великої війни. TB3 — важча платформа з більшою вантажністю, здатна діяти з кораблів і нести потужніше озброєння. У перспективі розглядається можливість роботи з елементами Akıncı та навіть підготовка до інтеграції технологій Kızılelma, хоча останній поки що орієнтований на турецькі лінії.

Ключова перевага українського майданчика — можливість використовувати вітчизняні двигуни. Baykar продовжує застосовувати українські силові установки на Akıncı і Kızılelma. Компанія «Івченко-Прогрес» і Baykar мають угоду про спільну розробку турбовентиляторних двигунів. Локалізація знижує логістичні ризики і дозволяє швидше реагувати на потреби ЗСУ.

Планована потужність — близько 120 апаратів на рік. Це не гігантський обсяг порівняно з турецькими заводами, але достатній для покриття частини потреб України і можливого експорту. Виробничий цикл включає композитні корпуси, інтеграцію авіоніки, встановлення озброєння і наземні випробування. Повноцінні льотні тести, ймовірно, проводитимуться на українських полігонах або в Туреччині.

Дані базуються на заявах керівництва Baykar та повідомленнях Укрінформу.

Люди, які стоять за проєктом

Один із найважливіших аспектів — підготовка кадрів. Уже з 2025 року групи українських інженерів і техніків проходять стажування на головному заводі Baykar у Стамбулі. Вони вивчають технології складання, системи управління, особливості композитних матеріалів і процедури контролю якості. Ці спеціалісти мають сформувати ядро майбутнього українського колективу.

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли подібний трансфер технологій у оборонній сфері давав результат лише за умови довгострокового перебування українських фахівців на майданчику партнера. Саме так зараз відбувається з Baykar. Компанія підкреслює, що співпраця виходить далеко за межі простої торгівлі. Це обмін знаннями, спільна розробка і створення стійкої виробничої культури.

Робочі місця на заводі — це не лише зарплата. Це можливість для українських авіаційних інженерів працювати з сучасними безпілотними системами, які вже мають бойовий досвід у кількох конфліктах. Для молодих спеціалістів це шанс увійти в галузь, яка стрімко розвивається саме зараз.

Поширені міфи і реальні обмеження

Навколо заводу Байрактар в Україні існує кілька стійких уявлень, які варто розібрати.

• «Завод уже масово випускає дрони з 2025 року». Насправді будівництво і відновлення тривали довше через удари. Офіційних підтверджень серійного випуску з українського майданчика в значних обсягах станом на серпень 2026 року немає.

• «Усі комплектуючі будуть українськими». Локалізація важлива, але повна незалежність від турецьких технологій і постачань на першому етапі неможлива. Двигуни — сильна сторона України, проте авіоніка, оптика і частина систем управління залишаються турецькими.

• «Проєкт можна легко перенести в інший регіон». Безпека і логістика під Києвом були обрані свідомо. Перенесення означало б втрату часу і додаткові витрати.

• «Один завод змінить баланс сил». 120 апаратів на рік — помітний, але не вирішальний обсяг. Важливіше — створення компетенцій і можливість швидко ремонтувати та модернізувати техніку на місці.

Ці міфи часто з’являються через бажання швидких перемог. Реальність складніша і потребує терпіння.

Коли варто очікувати результатів і що можна робити вже зараз

Для військових і оборонної промисловості ключове питання — коли українські TB2 і TB3 з місцевого виробництва з’являться в строю. Точної дати немає. Компанія прив’язує запуск до готовності об’єкта і безпекової ситуації. Паралельно Україна розвиває власні лінійки ударних і розвідувальних дронів, тому завод Baykar стане доповненням, а не єдиним рішенням.

Якщо ви інженер або технік, який цікавиться безпілотними системами, варто стежити за оголошеннями про набір на навчання. Якщо ви представник місцевої влади чи бізнесу — підтримка логістики та енергозабезпечення таких об’єктів уже зараз має значення.

Чек-лист для розуміння значення проєкту:

1. Перевірте актуальні заяви Халюка Байрактара або офіційні повідомлення Укрінформу — це найнадійніше джерело.
2. Зверніть увагу на інтеграцію українських двигунів — це реальний показник глибини співпраці.
3. Оцініть не лише кількість апаратів, а й створення інженерної школи.
4. Порівняйте з іншими іноземними проєктами локалізації в Україні — Baykar один із найранніших і найпослідовніших.
5. Слідкуйте за розвитком TB3 і можливістю його виробництва на українському майданчику.

Питання, які найчастіше ставлять

Чи працює завод зараз на повну потужність?
Станом на серпень 2026 року — ні. Триває відновлення після ударів 2025 року і підготовка до запуску. Компанія підтверджує намір продовжувати.

Які моделі вироблятимуть у першу чергу?
Пріоритет — TB2 і TB3. Можливість роботи з іншими платформами Baykar залишається відкритою.

Скільки людей працюватиме?
Планувалося 300–500. Частина вже проходить підготовку в Туреччині.

Чи впливають удари на рішення Baykar?
Офіційна позиція компанії — ні. Плани зберігаються.

Чи зможе Україна експортувати дрони з цього заводу?
Потенційно так, після насичення власних потреб і за погодженням із турецькою стороною.

Проєкт заводу Байрактар в Україні продовжує жити в умовах постійного тиску. Він демонструє, що партнерство може бути не лише про поставки готової техніки, а про спільне створення виробничої бази. Навіть якщо терміни зсуваються, сам факт, що компанія не відмовляється від майданчика під Києвом, залишається важливим сигналом.