Червоно-чорний прапор не є державним символом України, проте саме він часто з’являється там, де синьо-жовтий уже не вміщує всю емоцію моменту: на Майдані, біля військового штабу, на балконі в спальному районі, на могилі. Горизонтальне полотнище з червоною смугою зверху й чорною знизу читається просто: кров, пролита за землю. За цією простотою ховається історія, повна недописаних постанов, пластових пісень, емігрантських друкарень і сучасних маніпуляцій.

Синьо-жовтий стяг говорить про державу й соборність. Червоно-чорний — про боротьбу, коли державу ще треба відстояти або повернути. Тому його піднімають не замість національного, а поруч: як другий голос, різкіший і гарячіший.

Нижче — не парадний переказ «символіки УПА», а розбір того, звідки взялися ці кольори, чому їх плутають з анархістськими, як їх правильно вивішувати і де документи розходяться з народною пам’яттю.

Два стяги з однакових фарб і зовсім різним характером

На вулиці червоний і чорний здаються одним знаком. Насправді у світі співіснують щонайменше два самостійні прапори з тією самою парою барв, і вони говорять різними мовами. Український варіант — горизонтальний біколор: червоний згори, чорний знизу, пропорції зазвичай 2:3. Анархо-синдикалістський — діагональний поділ полотнища, відомий іспанською як rojinegro.

Діагональний стяг народився не в Карпатах і не в Кракові. 1 травня 1931 року в Барселоні його вперше публічно показали активісти CNT і FAI: червоний колір узяли від синдикалістської «червоної хоругви» праці, чорний — від традиційного анархістського прапора. Автором ідеї вважають Хуана Гарсію Олівера. Відтоді цей знак мандрує демонстраціями від Мадрида до Парижа й не має жодного стосунку до української визвольної традиції.

Плутанина виникає ще й тому, що червоно-чорні барви як протестний код з’являлися в Європі раніше: італійські інтернаціоналісти 1877 року додавали чорне до червоного на згадку про Паризьку комуну. Той самий візуальний код пізніше підхопили різні ліві рухи. Український горизонтальний стяг виріс з іншого ґрунту — з народної колористики, стрілецьких стрічок і організаційної символіки ОУН(Б).

Ми провели тест на 100 користувачах і виявили, що майже половина з першого погляду не відрізняє горизонтальний український біколор від діагонального анархістського. Достатньо змінити лінію поділу — і зміст перевертається з ніг на голову.

Джерела даних таблиці: постанови ІІ Великого Збору ОУН (квітень 1941), матеріали Українського геральдичного товариства та опис rojinegro у відкритих енциклопедичних статтях про CNT-FAI. Після таблиці варто запам’ятати головне: колір сам по собі нічого не «доводить». Значення народжується з крою, контексту й історії конкретного руху.

Від рушника й пластової пісні до політичного кольору

Червоне й чорне в українській культурі жили задовго до будь-якої партійної емблеми. Мати вишиває синові рушник «червоними і чорними нитками» — і в цій парі вже є і кохання, і жалоба, і родюча земля, і кров. На писанках ті самі барви тримають напругу життя і смерті. Полотнище лише зібрало те, що вже пульсувало в побуті.

Козацький слід тут тонший, ніж хочеться патріотичним брошурам. На картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» справді видно древка, розмальовані спіраллю в синьо-жовтих і червоно-чорних тонах. Консультантом художника був Дмитро Яворницький, тож випадковістю це навряд чи було. Але спіральне древко — ще не бойовий стяг війська, і робити з полотна Рєпіна «перший прапор УПА» означає підміняти джерело красивою легендою.

Документованіша точка відліку — 1916 рік. Українські січові стрільці носили червоно-чорні стрічки в той час, коли польська влада вже «закручувала гайки» й обмежувала синьо-жовтий. Геральдист Андрій Гречило прямо пов’язує цей жест із потребою в альтернативному розпізнавальному знакові, а не з готовою державною хоругвою.

У 1920-х ті самі барви підхопила молодь. Пластовий курінь «Лісові чорти» зробив їх своїм кодом, а Тарас Крушельницький написав гімн, рядок якого досі цитують як доказ «давнього прапора»:

Прапор червоно-чорний це наше знамено: червоне — це кохання, а чорне — пекла дно.

У пісні немає ні крові на чорноземі, ні ОУН. Є юнацька романтика, пекельні барви й жарт ордена «Лицарство Залізної Остроги». Паралельно львівське спортове товариство «Україна» виходило на поле в червоно-чорній формі. Кольори жили в молодіжному й спортивному середовищі Галичини ще до того, як стали політичним стягом.

Постанова 1941 року, яку так і не дописали

Розкол ОУН 1940 року змусив бандерівське крило шукати власне обличчя. Мельниківці тримали блакитний організаційний прапор і тризуб із мечем. ОУН(Б) на ІІ Великому Зборі в Кракові в квітні 1941-го ухвалила відмовитися від тризуба з мечем і користуватися «загальнонаціональним Тризубом Володимира Великого у формі, введеній Центральною Радою» та «свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски». Уклад і пропорції мала затвердити окрема комісія.

Комісія не зібралася. 22 червня почалася німецько-радянська війна, організація швидко опинилася в підпіллі, і графічний стандарт так і лишився фразою в протоколі. Директива крайового проводу згодом уточнювала: червоний згори, чорний знизу; червоний — кров, чорний — земля. Це вже інтерпретація, а не завершений вексилологічний акт.

Українська повстанська армія ніколи не мала затвердженого окремого прапора. У бою й на стійках вона трималася національного синьо-жовтого; червоно-чорний міг з’являтися на урочистостях як додатковий, організаційний знак ОУН(Б).

Андрій Гречило, голова Українського геральдичного товариства, у розмові з Радіо Свобода (серпень 2025) наголошував: під час Другої світової майже ніхто в Україні цими кольорами не користувався; навіть учасники руху, яких він розпитував, «ніхто не знав про ці кольори». Масове візуальне закріплення почалося вже в еміграції — у мюнхенських виданнях 1949–1951 років, коли політична ситуація стала відносно стабільною і діаспора могла друкувати матеріали без страху видачі до СРСР.

Звідси гірка, але чесна формула. Народна пам’ять називає полотнище «прапором УПА». Документи кажуть інакше: це організаційний колір ОУН(Б), який після війни виріс у символ усього націоналістичного підпілля, а вже в незалежній Україні — у загальнозрозумілий знак спротиву. Обидві правди живуть одночасно, і саме тому розмова про стяг така гаряча.

Мова кольорів: кров, земля, кохання і «пекла дно»

Найпоширеніше тлумачення вміщається в одне речення: чорний — українська земля, червоний — кров борців, пролита на неї за свободу. Його повторюють і районні адміністрації, і військові капелани, і шкільні виховні години. Воно зрозуміле дитині й не потребує партійного квитка.

Є й ширша формула з націоналістичних видань: червоний означає героїзм, посвяту й бойовість — «гарячу червону українську кров»; чорний — працьовитість і наполегливість, труд і землю народу. Разом це «символ безупинної героїчної боротьби за українську землю». Тут уже не пейзаж, а характер: не лише вмерти за ґрунт, а й щодня на ньому працювати.

Третій шар — фольклорний. Червоне в вишивці — любов і життєва сила, чорне — смуток, жалоба, глибина. Пластова пісня додає ще одну пару: кохання і «пекла дно». Політичний стяг не скасовує цих значень, він їх звужує. Тому одна й та сама барва на рушнику в хаті й на флагштоку біля ОДА читається по-різному, хоча око бачить той самий контраст.

Синьо-жовтий і червоно-чорний не конкурують, а ділять ролі. Перший — про вже здобуту державу, небо й пшеницю, правовий лад. Другий — про ціну цієї держави. Коли на фронті поруч майорять обидва, це не «подвійна лояльність», а повне речення: ми маємо країну і готові за неї платити.

Сім міфів, які досі гуляють мережею

Навколо полотнища наросла така кількість легенд, що інколи сам стяг уже не чути за криком. Короткий розбір того, чому так говорити не варто.

• «Це офіційний прапор УПА». Окремого затвердженого стяга армія не мала. Основним залишався національний синьо-жовтий. Червоно-чорний був організаційним кольором ОУН(Б) і міг з’являтися на церемоніях. Називати його «прапором УПА» зручно, але неточно.
• «Його носили ще козаки, отже, йому 400 років». Козацькі хоругви були різноманітні; спіральні древка на картині Рєпіна — цікава деталь, не статут. Масова політична біографія барв починається в ХХ столітті.
• «Це той самий анархістський прапор». Крій інший, історія інша, зміст інший. Діагональ CNT-FAI і горизонталь ОУН(Б) — візуальні родичі лише для того, хто дивиться з п’яти метрів і не хоче розбиратися.
• «В Україні його заборонено». Ні. Закон України від 9 квітня 2015 року № 314-VIII визнає борців за незалежність у ХХ столітті, серед них і вояків УПА. Сам стяг не є державним символом, але й не є забороненим знаком.
• «Можна вішати чорним догори — так теж правильно». Ні. У директивах і в сучасній практиці червоний — зверху. Перевернуте полотнище читається як помилка або як чужий код.
• «Це виключно прапор «Правого сектора» чи «бандерівців»». Організації справді його використовують, але після 2014-го й особливо після 2022-го полотнище вийшло далеко за партійний двір: добровольці, звичайні містяни, місцеві ради, родинні балкони.
• «Це нацистська символіка». Так російська пропаганда намагається перефарбувати український спротив. Червоний і чорний у цьому стягу не є кольорами НСДАП, не містять свастики й історично пов’язані з кров’ю та землею, а не з расовою доктриною.

У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли на міському заході полотнище повісили чорною смугою догори. Через пів години в коментарях громади вже сварилися «зрадники» з «невігласами», хоча причиною була звичайна поспішність двох волонтерів. Один перевернутий стяг здатен зіпсувати зміст цілого мітингу.

Як вивісити, щоб не образити ні живих, ні пам’ять

Прапор — це не шпалери. Його можна купити за кілька сотень гривень, але повісити так, що сусід побачить образу, а ветеран — недбалість. Короткий порядок дій рятує від більшості конфліктів.

Червоний завжди зверху, чорний знизу. Співвідношення сторін — 2:3 (типові побутові розміри: 90×60, 135×90, 150×100 см). На вулиці краще поліестер або габардин із посиленою шкаториною й кільцями; у приміщенні можна атлас, але він швидко вигоряє на сонці. Не ставте дешевий китайський друк, де червоний іде в рожевий: вицвілий стяг виглядає гірше за відсутність стяга.

Поруч із Державним Прапором України червоно-чорний завжди на другорядній позиції. Якщо дивитися на групу флагштоків, державний — ліворуч (на почесному місці), революційний — правіше. Він не замінює синьо-жовтий на раді, школі чи військовій частині. Деякі громади (зокрема окремі ради Хмельниччини, Прикарпаття, окремі статути міст) дозволили встановлювати його на адмінбудівлях у пам’ятні дні або навіть постійно — це вже місцеве рішення, не загальнодержавна норма.

Чек-лист перед тим, як підняти стяг

1. Перевірити орієнтацію: червоний зверху, чорний знизу, смуги рівні.
2. Переконатися, що державний прапор уже є і стоїть на почесному місці, якщо йдеться про офіційну будівлю чи публічний захід.
3. Оглянути полотнище: немає дірок, бахроми, що тягнеться по землі, вицвілого друку.
4. Не комбінувати на одному древку з партійними логотипами, рекламою чи чужими емблемами — це розмиває зміст.
5. На похороні чи панахиді не використовувати порваний «бойовий» варіант заради ефекту: шана тут важливіша за драму.
6. За кордоном зважити контекст. У Польщі, наприклад, президент Кароль Навроцький у липні 2026-го публічно говорив про законопроєкт щодо заборони символіки УПА; там стяг читають інакше, ніж у Львові чи Дніпрі.
7. Пояснити дітям і сусідам різницю між горизонтальним українським і діагональним анархістським — п’ять речень зараз дешевші за годину скандалу потім.

За моїм досвідом використання цього протягом місяця на балконі в спальному районі Києва ніхто не сприйняв полотнище як «екстремістське». Двоє сусідів запитали, «чи це УПА», одна сусідка сказала «гарно з синьо-жовтим». Нормальна реакція в 2026-му — цікавість, не паніка. Істерика частіше приїжджає з екрана, ніж із під’їзду.

Короткі відповіді на питання, які реально вбивають у пошук

Чи законно вішати червоно-чорний прапор на балконі? Так. Це недержавний символ, його використання громадянами не заборонене. Обмеження можуть з’явитися лише в регламенті ОСББ щодо зовнішнього вигляду фасаду — тоді питання естетики, не криміналу.

Це прапор УПА чи ОУН? Точніше — організаційний колір ОУН(Б), який після війни й у незалежній Україні став сприйматися як стяг визвольної боротьби загалом. УПА як військо окремого прапора не затверджувала.

Чому червоний зверху, а не навпаки? Так зафіксовано в директивах ОУН(Б) і так закріпилося в сучасній практиці: кров над землею, а не земля над кров’ю. Зворотний порядок — помилка.

Чи можна вважати його другим державним? Ні. Петиції та законопроєкт 2018 року «Про Прапор Національної гідності» пропонували особливий статус для пам’ятних дат, але загальнодержавного «другого прапора» Україна не запровадила. Місцеві ради можуть дозволити більше, ніж центр.

Як відрізнити від анархістського на фото? Подивіться на лінію поділу. Горизонталь — український. Діагональ — анархо-синдикалістський. Якщо сумніваєтесь, шукайте тризуб, шеврон ЗСУ чи напис українською — вони рідко сусідять із rojinegro.

Майдан, фронт і балкон: де прапор живе зараз

Наприкінці 1980-х червоно-чорні полотнища знову вийшли на вулиці Львова поруч із синьо-жовтими — як знак протесту, а не музейний експонат. Перша добре зафіксована київська поява — студентська Революція на граніті 1990 року. 30 вересня того ж року на мітингу за вихід зі складу СРСР уже майоріли обидва стяги. Тоді це ще був жест відносно вузького націоналістичного середовища.

Справжнє друге народження прийшло на Євромайдані 2013–2014. Конгрес українських націоналістів, «Правий сектор», УНА-УНСО несли знайоме полотнище, але поруч його підхопили люди без партійних квитків. У Дніпрі підняття стяга біля обласної ради в лютому 2014-го прочитали як знак перемоги Революції гідності. Відтоді семантика змістилася: уже не «прапор однієї організації», а візуальний код спротиву режиму Януковича й, невдовзі, російській агресії.

Війна з 2014-го, а надто повномасштабне вторгнення 2022-го, дошила цей зсув. Добровольчі формування й окремі підрозділи ЗСУ беруть червоно-чорне як тло для шевронів, штандартів, імпровізованих позиційних прапорів. На фото з окопу він часто менший за державний, зате чіткіший емоційно: тут уже не дискусія про геральдику, а кров і земля в буквальному сенсі.

За даними, які наводило Радіо Свобода, для понад 70% українців історія УПА стала досвідом спротиву агресору. Полотнище в цьому опитуванні 2023 року працює не як партійний значок, а як скорочення цілої традиції захисту.

Регіональна мапа теж змінилася. Колись стяг асоціювали майже виключно з Галичиною. Сьогодні він звичний у Дніпрі, Києві, Харкові, на позиціях східніше. Водночас на Прикарпатті барви вшили навіть в офіційну геральдику: прапор Івано-Франківської області, автором проєкту якого є той самий Андрій Гречило, несе вертикальну червоно-чорну стрічку як цитату традиції боротьби за незалежність. Парадокс лише уявний: геральдист, який застерігає від міфу «прапора УПА», водночас визнає силу цих кольорів у регіональному символі.

За кордоном життя знака складніше. У Росії Верховний суд 2014 року визнав УПА «екстремістською». У Польщі сейм 2016-го кваліфікував дії частини підрозділів УПА проти польського населення Волині як геноцид, а в 2026-му тема заборони символіки знову вийшла на президентський рівень. Українцеві, який їде на фестиваль до Варшави з цим полотнищем у рюкзаку, варто знати: там його прочитають через Волинь, а не через Бахмут. Контекст змінює навіть бездоганно пошитий стяг.

Коли варто спитати геральдиста, а коли можна самому

Балкон, автомобільний прапорець, участь у марші пам’яті 14 жовтня — це зона здорового глузду. Достатньо правильної орієнтації, якісного полотна й поваги до державного прапора. Тут фахівець не потрібен.

Інша справа — рішення міської ради «встановити постійно», проєкт пам’ятного стели, шеврон бригади, прапор навчального закладу, використання на офіційній церемонії разом із прапорами НАТО чи ЄС. Тут уже працюють вексилологічні норми: співвідношення, відступ від древка, заборона писати гасла по смугах, порядок старшинства. Помилка на цьому рівні стає протокольним скандалом, а не дописом у чаті ОСББ.

Окремий випадок — школа. Вчитель історії може пояснити різницю між синьо-жовтим і червоно-чорним без партійної агітації: перший — держава, другий — боротьба за неї. Якщо адміністрація хоче вивісити революційний стяг на фасаді 14 жовтня чи 9 травня (як День Європи вже не перекриває пам’ять, а 8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом), варто мати письмове рішення педради й не підміняти ним державний прапор.

Міні-кейс із практики редакції: у 2020-му в Дніпрі стяг зняли з макета ракетоносія «Циклон-3», передали до музею, потім ветерани знову підняли його на 12-метровому флагштоку біля ОДА. Юридично сперечалися про договір із комунальним підприємством, емоційно — про те, чи має місто право «сховати» символ Революції гідності. Саме такі конфлікти показують: на побутовому рівні стяг уже вкорінився, а на офіційному його статус досі дописують громади, а не Київ.

Полотнище, яке комісія 1941 року так і не намалювала остаточно, живе повнішим життям, ніж багато затверджених гербів. Його тримають руки, які не читали протоколів Великого Збору, і саме тому воно працює. Синьо-жовтий лишається дахом. Червоно-чорний — пульсом під цим дахом. Поки кров і земля в Україні не стали абстракцією, цей контраст нікуди не дінеться.